Урок №4 Тема уроку: Поняття про патогенні мікроорганізми. Бактеріоносії. Небезпека бактеріоносіїв, що працюють на підприємствах ресторанного господарства. Харчові інфекції: джерела інфікування продуктів. Профілактика харчових інфекцій. Венеричні захворювання, їх попередження. Профілактика СНІДУ.
03.04.2023
УМОВНО-ПАТОГЕННІ МІКРООРГАНІЗМИ — мікроби, які здатні при зниженні природної
резистентності макроорганізму викликати захворювання, для яких характерна
відсутність нозологічної специфічності (той самий вид мікробів може викликати
запальні процеси різних органів і тканин, і, навпаки, різні види мікробів
здатні викликати гнійно-запальні процеси того самого органа чи тканини).
Як правило, У.-п.м. є
представниками нормальної мікрофлори людини, не лише її факультативної частини,
але й облігатної (бактероїди, лактобацили, ентерококи).
Важливою умовою
розвитку інфекційного процесу, спричиненого У.-п.м., є подолання ними
колонізаційної резистентності. При цьому збудниками інфекційного процесу можуть
бути як представники власної мікрофлори макроорганізму, так і У.-п.м., що
потрапляють у нього ззовні.
Для захворювань,
викликаних У.-п.м., характерні певні особливості: вони розвиваються в
ослаблених дітей, людей зі зниженою імунологічною реактивністю внаслідок
соматичних захворювань, оперативних втручань, застосування ЛП, що виявляють
імунодепресивну дію (гормони, цитостатики й ін.).
У.-п.м. здатні
викликати захворювання в різних асоціаціях: бактерії різних видів, бактерії та
віруси, бактерії та мікоплазми й ін. При змішаних бактеріальних інфекціях
можливий синергізм збудників у випадку їх патогенного впливу на організм. Так,
слабкопатогенні вейлонели можуть прилипати до епітелію під впливом
позаклітинної глюкозотрансферази, яка продукується Streptococcus salivarius, аеробні бактерії, знижуючі окисно-відновний потенціал
тканин, можуть сприяти розмноженню анаеробів.
Джерелами
інфекції є тільки хвора людина і бактеріоносій,
за винятком паратифу В, джерелом якого, можуть бути й деякі тварини (велика
рогата худоба, свині, птахи).
Гострі
кишкові інфекції спостерігаються у всіх людей незалежно від віку, але
найчастіше у дітей (60-65%), особливо у ранньому віці. До гострих кишкових
інфекцій відносяться ротовірусна інфекція, дизентерія, холера, вірусний гепатит
A, черевний тиф, паратифи А і В, та інші. Цій групі захворювань властиві
однотипна локалізація збудника (кишківник), механізми зараження
(фекально-оральний, контактно-побутовий), подібні кишкові прояви хвороби
(розлад функції кишківника), загальні принципи профілактики.
Особлива роль у поширенні
кишкових інфекцій належить харчовому та водному шляхам, що пов'язано з тривалим
виживанням збудників у воді та їжі. Як правило, харчові продукти інфікуються
збудниками кишкових інфекцій через брудні руки носіїв або хворих стертими
формами захворювання, найбільшу небезпеку представляють особи, які працюють на
харчових підприємствах. Їжа може забруднюватися через заражену воду, якою миють
харчові продукти, кухонний та столовий посуд. Зараження харчових продуктів
можливе шляхом перенесення збудників кишкових інфекцій комахами й гризунами.
Ризик
в передачі інфекції представляють інфіковані збудниками харчові продукти, які
перед вживанням не піддаються термічній обробці (вінегрети, овочі, фрукти,
ягоди) або інфікуються після теплової обробки (молоко, молочні продукти, сир,
сметана, різні кулінарні вироби).
Профілактика кишкових інфекцій включає заходи, спрямовані на
знешкодження джерела інфекції, розрив шляхів її поширення та підвищення
несприйнятливості населення:
• санітарний благоустрій територій,
підприємств, упорядкування водопостачання, видалення і знешкодження нечистот;
• дотримання санітарно-гігієнічних вимог
до утримання приміщень, обладнання, інвентарю, посуду, тари, систематичний
контроль ефективності їх санітарної обробки;
• дотримання встановлених гігієнічних
вимог на всіх етапах перероблення, зберігання, транспортування, технології
виготовлення та реалізації харчових продуктів;
• забезпечення населення водою, яка
відповідає вимогам санітарних норм, безпечними та якісними харчовими продуктами;
• своєчасне виявлення та ізоляція носіїв
інфекції на підприємствах харчової промисловості, у закладах громадського
харчування та ресторанного господарства, дотримання правил особистої гігієни
працівниками;
• систематичне проведення профілактичних
дезінфекційних заходів;
• підвищення санітарної культури й
грамотності населення.
З метою профілактики інфекційних захворювань та
харчових отруєнь необхідно дотримуватись наступних правил:
• не вживати продуктів і напоїв при
найменшій підозрі щодо їх недоброякісності та з простроченими термінами
споживання;
• не купувати харчові продукти на
стихійних ринках або з рук у приватних осіб;
• не вживати невідомі гриби, ягоди, трави
та інші рослини;
• при споживанні овочів, фруктів та ягід
їх необхідно добре промити питною водою, а при споживанні дітьми — обдати
окропом;
• для пиття і приготування їжі
використовувати воду тільки з централізованих джерел водопостачання або питну
бутильовану;
• не використовувати для пиття,
приготування їжі та миття посуду воду з джерел водопостачання (ріки, озера,
підземні джерела, поверхневі води тощо);
• перед приготуванням їжі та перед її
вживанням завжди мити руки з милом, обов'язково мити руки після відвідування
туалетів;
• при відпочинку з дітьми батьки повинні
ознайомити дітей з правилами харчування та правилами дотримання особистої
гігієни, дорослим необхідно ретельно слідкувати за тим, щоб діти не споживали
незнайомі ягоди та продукти;
• для купання та відпочинку слід
користуватися лише офіційно дозволеними пляжами;
• вести боротьбу із живими переносниками
збудників інфекцій хвороб.
У разі виявлення перших ознак кишкового
захворювання необхідно терміново звернутись до найближчого
лікувально-профілактичного закладу. Самолікування небезпечне для здоров'я! При
недостатньому та неадекватному лікуванні може сформуватися здорове носійство
інфекції, а перехворіла людина не маючи клінічних проявів, може продовжувати
виділяти збудників, що особливо небезпечно для оточення.
ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) – вірусна інфекція, що впливає на
клітини імунної системи та призводить до прогресуючого її виснаження, руйнуючи
здатність організму давати відсіч деяким інфекційним та іншим хворобам. СНІД
(синдром набутого імунодефіциту) – найбільш пізня стадія ВІЛ, при якій
з’являються будь-які з більш ніж 20 опортуністичних інфекцій або характерних
для цієї хвороби ракових захворювань.
На сьогодні ВІЛ-інфекція не має радикальних засобів
лікування, тому головною зброєю в боротьбі з поширенням вірусу є попередження
нових випадків інфікування. Ризик
ВІЛ-інфікування можна знизити шляхом обмеження впливу чинників ризику:
§
використати презервативи під час статевих контактів.
Безпечний секс може захистити від поширення інфекцій, що передаються статевим
шляхом, включаючи ВІЛ. Фактичні дані свідчать про те, що чоловічі латексні
презервативи захищають на 85% або більше від передачі ВІЛ та інших інфекцій, що
передаються статевим шляхом;
§
уникати випадкових статевих контактів, бо чим більше
сексуальних партнерів, тим вищим є ризик інфікування;
§
уникати сексуальних стосунків з особами, що вживають
наркотики. За даними статистики 30-50% осіб, що вживають наркотики ін`єкційним
шляхом, інфіковані ВІЛ, отож, вірогідність зараження від таких партнерів
надзвичайно висока;
§
звертатися для проведення добровільного медичного
чоловічого обрізання, якщо ви живете в одній з країн, в яких поширена така міра
втручання. Медична чоловіча циркумцизія (обрізання крайньої плоті) знижує ризик
придбання чоловіками ВІЛ-інфекції при гетеросексуальних контактах приблизно на
60%;
§
щорічно проводити медичні обстеження на виявлення захворювань,
що передаються статевим шляхом. Венеричні хвороби сприяють поширенню ВІЛ, а
тому їх потрібно терміново лікувати;
§
при будь-яких медичних та інших маніпуляціях не
застосовувати вже використані, брудні шприци та голки. Для кожної ін`єкції слід
використовувати одноразовий стерильний шприц та голку;
§
не користуватися чужими засобами особистої гігієни
(станок для гоління, зубна щітка тощо);
§
уникати робити татуювання або пірсингу поза
спеціалізованих та професійних установ;
§
при наявності ВІЛ, як можна швидше починати
антиретровірусну терапію в інтересах вашого здоров’я та для запобігання
передачі ВІЛ вашому сексуальному партнерові або дитині. Передачі ВІЛ-інфекції
від ВІЛ-позитивної матері її дитині під час вагітності, переймів, пологів або
грудного вигодовування можна майже повністю запобігти за умови, що і мати, і
дитина отримають АРВ-препарати на якомога більш ранніх етапах вагітності та в
період грудного вигодовування;
§
якщо ви побоюєтеся, що зазнали впливу ВІЛ-інфекції, як в
зв’язку з професійною діяльністю, так і в інших ситуаціях обов’язково
зверніться до лікаря за постекспозиційною профілактикою.
§ Домашнє завдання :Опрацювати теоретичний
матеріал . Вивчити тему. Фото
конспекту надіслати на електронну пошту: chepakova.nina1@qmail.com
Немає коментарів:
Дописати коментар